Misplaced Pages

Радикальна партія Олега Ляшка
Заснована / зареєстрована	28 вересня 2010
Штаб-квартира	Київ
Політична ідеологія	Популізм Український націоналізм Економічний націоналізм М'який євроскептицизм
Очільник партії	Ляшко Олег Валерійович
Кольори	білий, червоний
Кількість членів	11 000
Кількість депутатів у ВР	0 / 422
Обласні ради та рада м. Києва	27 / 1780
Вебсторінка	liashko.ua
Політика України Політичні партії Вибори

Радика́льна Партія Оле́га Ляшка́ (попередня назва — Украї́нська Радика́льно-Демократи́чна Па́ртія) — українська політична партія, заснована у 2010 році, яку очолює Олег Ляшко.

На парламентських виборах в 2012 році партія здобула 1 мандат, на виборах 2014 року — 22 мандати, на виборах 2019 року — жодного.

Історія

Українська Радикально-Демократична Партія

Українська Радикально-Демократична Партія була утворена на Установчому з'їзді в місті Миколаєві 18 серпня 2010 року. Зареєстрована Міністерством юстиції Україні 28 вересня 2010 року і стала 184-ю партійною організацією, зареєстрованою в Україні.

На момент створення партії її очолював Владислав Теліпко.

Станом на 1 червня 2011 року була представлена в 24 з 27 регіонів України.

Радикальна партія Олега Ляшка

8 серпня 2011 року новим лідером партії обраний позафракційний народний депутат України Ляшко Олег Валерійович, при цьому партію перейменовано в «Радикальну Партію Олега Ляшка»

Метою своєї діяльності партія визначила сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, участь у виробленні й реалізації державної політики, сприяння побудові в Україні демократичної правової держави з ефективною, соціально-орієнтованою ринковою економікою, утвердження принципів відкритого громадянського суспільства на засадах свободи і парламентської демократії.

Першим заступником лідера Радикальної Партії був обраний Юрій Сухін. Іншим першим заступником делегати обрали Владислава Теліпка. Заступниками лідера були обрані: Андрій Лозовой, Світлана Хіхлуха та Олександр Гальона.

Ідеологія

Спостерігачі визначили партію як ліву, праву або ультраправу. Радикальна партія зосереджена на персоні Ляшка, який відомий своїм популізмом та дуже войовничою поведінкою. Партія поєднує націоналістичні настрої із рядом традиційних лівих позицій з економіки, таких як зниження податків на зарплату, заборона продажу сільськогосподарських земель та усунення незаконного ринку землі, десятикратне збільшення бюджетних витрат на охорону здоров'я та створення первинних медичних центрів у кожному селі. Антон Шеховцов з Університетського коледжу Лондона відносить партію Ляшка до лівого популістського та націоналістичного ухилу. Аналогічної точки зору дотримується політолог Маттіа Зуліанелло.

Партія обіцяє «очистити» країну від олігархів «вилами», збільшити податки на продукцію, виготовлену олігархами, та ввести кризовий податок на багатіїв.

Радикальна Партія хоче переозброїти Україну ядерною зброєю і виступала за припинення війни на Донбасі шляхом застосування сили.

Ляшко наголосив, що в травні 2011 року він нічого не мав проти сексуальних меншин. У вересні 2015 року заявив, що бути ЛГБТ це «вибір кожної людини», який він не може засуджувати.

Вибори

Місцеві вибори у Києві 2014 року

Партія отримала 7 депутатських мандатів у Київській міській раді на місцевих виборах 2014 року. Від партії були обрані:

• Лозовой Андрій Сергійович
• Сухін Юрій Михайлович
• Костенко Людмила Василівна
• Мосійчук Ігор Володимирович
• Лапшов Олександр Васильович
• Вовченко Олександр Леонідович
• Кириченко Олексій Миколайович

Президентські вибори 2014 року

На позачергових виборах Президента України 25 травня 2014 року Ляшко, як єдиний кандидат Радикальної Партії, одержав 8,32 % голосів, посівши третє місце в країні.

Парламентські вибори 2014 року

Радикальна Партія Олега Ляшка є одним з фаворитів виборчої кампанії на парламентських виборах 2014 року.

За даними інформаційного агентства «ЛІГАБізнесІнформ», стратегією виборчої кампанії Радикальної Партії на парламентських виборах займається російський політтехнолог Ігор Шувалов, близький до Сергія Льовочкіна, а безпосередніх керівників штабу партії очолює Владислав Каськів

Місцеві вибори 2015 року

Напередодні місцевих виборів в Україні 2015 року Олег Ляшко оголосив «Тарифний майдан» — політичну акцію, спрямовану на зниження комунальних тарифів. Тарифний майдан розпочався мітингом перед Кабінетом міністрів України у Києві 19 жовтня 2015 року. До акції приєднались Батьківщина Юлії Тимошенко та Партія простих людей Сергія Капліна. Основною вимогою протестувальників крім зниження комунальних тарифів оголошувалась відставка прем'єр-міністра Арсенія Яценюка. Акція завершилась 17 листопада 2015 року — наступної ночі після завершення місцевих виборів. Радикальна партія пояснила цей крок ескалацією ситуації на фронті, загрозами терористичних актів і переходом до іншої форми протесту. За твердженням Сергія Капліна, акцію припинено в результаті перемовини між «радикалами» і Яценюком та Ахметовим. Він оцінив ціну «зливу тарифного майдану» у 2 мільйони доларів.

Виборчі списки Радикальної Партії Олега Ляшка

Нейтральність цього розділу під сумнівом. Будь ласка, ознайомтеся з відповідним обговоренням та за можливості виправте недоліки. (грудень 2018)

Партійний список Радикальної Партії Олега Ляшка був зареєстрований ЦВК 26 вересня 2014 року, в нього було внесено 223 імен.

Також Радикальна Партія Олега Ляшка бере участь в виборах по мажоритарних округах.

Згідно з оцінками аналітиків, прохідна частина партійного списку складає 40-45 чоловік. Серед прохідної частини списку — партійні активісти, учасники АТО, діячі культури, а також політики, яких пов'язують з іменами Сергія Льовочкіна і Дмитра Фірташа.

Політики і партійні активісти

• № 1, Ляшко Олег Валерійович — лідер партії.
• № 2, Лозовой Андрій Сергійович — депутат Київради.
• № 5, Юрій-Богдан Шухевич — голова УНА-УНСО у 1990—1994 і 2005—2014 роках, син Романа Шухевича.
• № 6, Попов Ігор Володимирович — був Представником Президента у Верховній Раді і одним із лідерів партії «Єдиний центр» (разом з Віктором Балогою та іншими політиками).

Родичі і близькі політиків

• № 24, Корчинська Оксана Анатоліївна — дружина Дмитра Корчинського, лідера партії «Братство», який входив до Вищої Ради українофобного Євразійського союзу молоді, дехто пов'язував його з іменем Віктора Медведчука.
• № 26, Юзькова Тетяна Леонідівна — колишня громадянська дружина Олега Ляшко, за інформацією журналістів, завдяки їй Олег Ляшко подружився з Віктором Медведчуком.

Учасники АТО

• № 3, Мельничук Сергій Петрович — командир батальйону «Айдар».
• № 7, Вітко Артем Леонідович — командир батальйону «Луганськ-1».
• № 20, Лінько Дмитро Володимирович — міліціонер, батальйон «Шахтарськ» (вказано при реєстрації) або «Свята Марія» (створений після реєстрації).

Друзі і партнери олігархів

• № 8, Вощевський Валерій Миколайович — вважають людиною Хорошковського, разом з ним та Інною Богословською очолював список альянсу Команда озимого покоління на парламентських виборах 2002 року.
• № 16, Артеменко Андрій Вікторович — колишній член команди Леоніда Черновецького
• № 25, Чижмарь Юрій Васильович — вважають людиною Льовочкіна.
• № 36, Юраков Олександр Дмитрович — вважають людиною групи Фірташа-Льовочкіна.

Місцеві вибори 2020

Цей розділ статті ще не написано. Ви можете допомогти проєкту, написавши його.

Фракція у Верховній Раді України

1 вересня 2015 року лідер фракції Радикальної партії у Верховній Раді Олег Ляшко заявив про вихід фракції зі складу парламентської коаліції. «Ми переходимо в опозицію до нинішнього курсу уряду, президента і чинної парламентської коаліції» — заявив він. Одностайне рішення фракції було прийняте на підставі того, що за заявою партії «в результаті діяльності парламентської коаліції в країні фактично відбувся реванш влади Януковича».

Рейтинг

На парламентських виборах в Україні 2012 року Радикальна Партія Олега Ляшка набрала 1,08 %. Два роки по тому, після Євромайдану, рейтинг Олега Ляшка та його партії значно зріс.

Третє місце лідера Радикальної Партії Олега Ляшка на позачергових виборах Президента України (8,32 % голосів) був названий пресою «однією з головних несподіванок президентських виборів в Україні».

На позачергових парламентських виборах в Україні 2014 року Радикальна Партія Олега Ляшка була одним з фаворитів з рейтингом, за різними опитуваннями і оцінками, від 9,2 % до 18,4 % (за опитуваннями після початку передвиборчої кампанії).

За даними журналістів Сергія Лещенка і Мустафи Найєма станом на 17 серпня 2014, Радикальна Партія на закритих соцопитуваннях отримала 19-20 відсотків рейтингу, посівши друге місце після Блоку Петра Порошенка.

У підсумку на позачергових виборах до Верховної ради 2014 року Радикальна Партія Олега Ляшка посіла п'яте місце за кількістю голосів виборців (1 173 131 голос — 7,44 %), що дозволило їй у Верховній Раді України VIII скликання отримати 22 мандати за партійними списками.

Серед причин такого зростання популярності експерти називають велику кількість ефірів Олега Ляшка на телеканалі «Інтер» (співвласником якого є Сергій Льовочкін, що з ним пов'язують Ляшка), фінансові вливання (наприклад, член партії Сергій Скуратовський надав квартиру для бійця АТО під час передвиборчої кампанії), розчарування електорату ВО «Батьківщина» та «Свобода», а також нішовість партії.

Критика

Значна частина українських політологів і журналістів зазначають, що Радикальна Партія, як і сам політик Олег Ляшко, є політичним проєктом Сергія Льовочкіна.

Директор соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко відзначає: «Ляшко не лідер власної партії, популярність якої нарощена грошима Фірташа і колишньої команди „РосУкрЕнерго“».

За словами соціолога Ірини Бекешкіної, електорат Ляшка це люди більш вразливі до популізму, з порівняно нижчим рівнем освіти і порівняно молодшого віку.

Див. також

• Українська Радикальна Партія

Примітки

1. ↑ Noack, Rick (14 серпня 2014). Why Ukrainian politicians keep beating each other up. The Washington Post. Процитовано 26 серпня 2019.
2. ↑ Arsenyi Svynarenko (29 серпня 2014). Ukraine's political landscape is shifting. Politiikasta.fi. Процитовано 29 листопада 2017.
3. ↑ Kuzio, Taras (26 серпня 2014). Ukraine is heading for new parliamentary elections, but the country still lacks real political parties. LSE EUROPP Blog. Процитовано 29 листопада 2017.
4. ↑ Tadeusz A. Olszański (17 вересня 2014). Ukraine's political parties at the start of the election campaign. OSW: Centre for Eastern Studies. Процитовано 29 листопада 2017.
5. ↑ Ukraine MP injured in 'assassination attempt'. BBC News (брит.). 25 жовтня 2017. Процитовано 8 серпня 2022.
6. ↑ End Of The Orange-Blue Divide: Ukraine Vote May Produce New Political Landscape. RadioFreeEurope/RadioLiberty (англ.). Процитовано 8 серпня 2022.
7. ↑ The political landscape is shifting in Ukraine. Процитовано 17 липня 2023.
8. ↑ de Borja Lasheras, Francisco (22 грудня 2016). Ukraine's rising Euroscepticism. European Council on Foreign Relations. Процитовано 26 серпня 2019.
9. ↑ Депутатські фракції і групи IX скликання. rada.gov.ua. Процитовано 26 листопада 2020.
10. ↑ Кандидати, яких обрано депутатами рад на поточну дату. cvk.gov.ua. Процитовано 26 листопада 2020.
11. ↑ Party of Regions gets 185 seats in Ukrainian parliament, Batkivschyna 101 - CEC. Interfax-Ukraine (англ.). Архів оригіналу за 20 червня 2020. Процитовано 12 червня 2020.
12. ↑ Poroshenko and Yatsenyuk’s parties maneuver for lead role in coalition - Oct. 29, 2014. KyivPost. 29 жовтня 2014. Архів оригіналу за 1 листопада 2018. Процитовано 12 червня 2020.
13. ↑ Вибори до Верховної Ради України 2019. Результати підрахунку голосів. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 14 серпня 2019. Процитовано 12 червня 2020.
14. ↑ Мін'юстом зареєстровано Українську Радикально-Демократичну Партію — Офіційне повідомлення на сайті Міністерства юстиції України.
15. ↑ Мін'юст зареєстрував «Українську радикально-демократичну партію»  — Вкурсе, 13 жовтня 2010, о 09:34.
16. ↑ УРДП , Державна реєстраційна служба України
17. ↑ Українська Радикально-Демократична Партія перейменувалася в Радикальну партію Олега Ляшка . ТСН, 9 серпня, 2011 15:08.
18. ↑ В Києві пройшов з'їзд Радикальної партії Олега Ляшка  — Блог Олега Ляшка. 8 серпня 2011 року о 15:44.
19. ↑ Beswick, Emma (14 листопада 2016). Ukrainian MPs fistfight in parliament...again. Euronews (англ.). Процитовано 8 серпня 2022.
20. ↑ Cura, Ali (15 листопада 2016). Ukrainian politicians fight in parliament. Anadolu Agency. Процитовано 8 серпня 2022.
21. ↑ Right-wing Radical Party to leave Ukrainian parliamentary coalition. The Globe and Mail (en-CA) . 1 вересня 2015. Процитовано 8 серпня 2022.
22. ↑ Liubchenkova, Natalia (18 липня 2019). Ukraine parliamentary election: What you need to know. euronews (англ.). Процитовано 8 серпня 2022.
23. ↑ Salem, Harriet (25 жовтня 2014). Ukraine's President Faces Pressure from Radical Pro-War Parties Ahead of Election. Vice (англ.). Процитовано 8 серпня 2022.
24. ↑ Ukraine PM Yatsenyuk Survives No-Confidence Vote In Parliament. RadioFreeEurope/RadioLiberty (англ.). Процитовано 8 серпня 2022.
25. ↑ lehti, Politiikasta (26 листопада 2015). Ukraine’s political landscape is shifting. Politiikasta (фін.). Архів оригіналу за 30 грудня 2020. Процитовано 12 червня 2020.
26. ↑ Herszenhorn, David M. (24 жовтня 2014). With Stunts and Vigilante Escapades, a Populist Gains Ground in Ukraine. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 12 листопада 2020. Процитовано 12 червня 2020.
27. ↑ Shekhovtsov, Anton (29 травня 2014). Anton Shekhovtsov's blog: Ukraine's presidential election and the far right. Anton Shekhovtsov's blog. Архів оригіналу за 23 грудня 2014. Процитовано 12 червня 2020.
28. ↑ Varieties of Populist Parties and Party Systems in Europe: From State-of-the-Art to the Application of a Novel Classification Scheme to 66 Parties in 33 Countries (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 16 серпня 2020.
29. ↑ Wilson, Andrew (24 жовтня 2014). What to look for in Ukraine's election. BBC News (брит.). Архів оригіналу за 12 листопада 2020. Процитовано 12 червня 2020.
30. ↑ The Communist Party May Be on Its Last Legs, But Social Populism is Still Alive. Архів оригіналу за 29 жовтня 2017.
31. ↑ Ukraine’s political parties at the start of the election campaign. OSW Centre for Eastern Studies (англ.). 17 вересня 2014. Архів оригіналу за 2 липня 2020. Процитовано 12 червня 2020.
32. ↑ A. Lyashko: each of us a role to play. Ukrainian National News. 19 травня 2011. Архів оригіналу за 26 листопада 2014. Процитовано 24 травня 2014.
33. ↑ З усіх вил: звідки взявся та до чого дійшов Олег Ляшко. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 29 травня 2020. Процитовано 12 червня 2020.
34. ↑ Відомості про кандидата на пост Президента України: Ляшко Олег Валерійович. Архів оригіналу за 3 квітня 2014. Процитовано 17 серпня 2014.
35. ↑ Продавцы имиджа. Кто ведет выборные кампании ведущих партий-2014 http://news.liga.net/articles/politics/3765417-prodavtsy_imidzha_kto_vedet_vybornye_kampanii_vedushchikh_partiy_2014.htm
36. ↑ Тарифний майдан розростається. Архів оригіналу за 13 березня 2016. Процитовано 12 березня 2016.
37. ↑ Тарифний майдан. Архів оригіналу за 13 березня 2016. Процитовано 12 березня 2016.
38. ↑ Ще один «тарифний Майдан» розбив наметове містечко під Кабміном. Архів оригіналу за 13 березня 2016. Процитовано 12 березня 2016.
39. ↑ «Тарифний майдан» Ляшка розбігся на наступну ніч після завершення місцевих виборів // [[ТСН]]. 17 листопада, 2015. Архів оригіналу за 13 березня 2016. Процитовано 12 березня 2016.
40. ↑ Ляшко розпустив «тарифний Майдан» під Кабміном // Українська правда. 17 листопада, 2015. Архів оригіналу за 5 квітня 2016. Процитовано 12 березня 2016.
41. ↑ Виборчий список. Радикальна Партія Олега Ляшка.  — ЦВК України
42. ↑ Виборчі списки Радикальної Партії Олега Ляшка  — Українська правда, 30.09.2014
43. ↑ Валентин ГладкихКампания Ляшко: кого ведет в Раду радикал  — РБК-Украина, 03.10.2014
44. ↑ Дмитро Лиховій. Першими старт у передвиборчій медіа-кампанії взяли грошовиті партії «другого ешелону». Чи це їм допоможе? // Україна молода (через Українську правду), 01.09.2005.
45. ↑ Соболєв: Корчинський завжди був пов'язаний з Медведчуком // Свобода слова, ICTV, 02.12.2013
46. ↑ Боевой радикал Ляшко. Часть 2. Архів оригіналу за 8 жовтня 2014. Процитовано 8 жовтня 2014.
47. ↑ Тёмные лошадки и серые кардиналы партии Ляшко: анализ списка (часть 2). Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 8 жовтня 2014.
48. ↑ Радикальна партія заявила про вихід з парламентської коаліції. Українські Новини. 01 вересня 2015. Архів оригіналу за 13 березня 2016.
49. ↑ Кримінал та моделі: що готує до місцевих виборів партія Ляшка (фото, відео). korupciya.com. 1 жовтня 2015. Процитовано 20 лютого 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
50. ↑ Роман Чернышев. Люди и вилы. Анализ предвыборного списка партии Олега Ляшко // ЛІГА.net, 26.09.2014.
51. ↑ З грязі в князі: як Ляшко став третім політиком країни // Корреспондент.net, 26.05.2014.
52. ↑ Порошенко і Яценюк виходять на виборчий старт. Архів оригіналу за 19 серпня 2014. Процитовано 18 серпня 2014.
53. ↑ Позачергові вибори народних депутатів україни 26 жовтня 2014 року. Протокол Центральної виборчої комісії про результати виборів народних депутатів україни у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі. «10» листопада 2014 року (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 10 грудня 2014. Процитовано 13 листопада 2014.
54. ↑ Ляшко подарував герою АТО нову квартиру // Факти. ICTV, 09.09.2014.
55. ↑ Політтехнолог: проект «Ляшко» — тонкий і розсудливий задум. Архів оригіналу за 11 жовтня 2014. Процитовано 18 серпня 2014.
56. ↑ Проблемы парламентского фронта. УНІАН. 5 вересня 2014. Архів оригіналу за 12 червня 2020. Процитовано 6 червня 2021. (рос.)

Посилання

• Офіційний сайт
• Офіційний сайт Криворізька міська організація

Нормативний контроль	Freebase: /m/0ndj1nk · LCCN: n2015002951 · VIAF: 313486409

• Політичні партії, засновані 2010
• Сучасні політичні партії України
• Аграрні партії
• Засновані в Україні 2010